вих десятків до

31.07.2009

вих десятків до сотень метрів в рік. У вивідних і шельфових льодовиках Ан­тарктіди швидкість руху льоду дості­гаєт 300 — 1200 м в рік. Найбільші швидкості виміряні в кінцевих частинах вивідних льодовиків Гренландії — до 10 км. в рік. При переміщеннях пульсуючих льодовиків лід може рухатися з ськоро­стью сотень метрів в добу, проходя за декілька місяців 8—10 км.
Швидкість руху льоду в льодовику із­меняєтся по подовжньому і поперечному профілях, змінюється вона і з глибиною. У ідеальному льодовику швидкість руху від нуля в його витоках до кордону живлення збільшується до максимуму, а до кінця льодовика знову сходить нанівець. У реальних льодовиках картина багато складніше. Там, де ухил поверхні льодовика увелічи­ваєтся, збільшується і швидкість двіже­нія льоду; там, де канал стоку расширя­ется, швидкість руху льоду умень­шаєтся, а там, де він звужується, швидкість збільшується. Лінія максимальних швидкостей руху льоду зазвичай прохо­діт посередині льодовика, а на поворотах зміщується до зовнішньої сторони закруту. Впоперек льодовика від осьової лінії до країв поверхневі швидкості двіже­нія льоду поступово зменшуються, що пов’язане з тертям льодовика об ложе і борти долини. Епюра швидкостей може бути то більш, то менш крутий, але її загальна форма при бриловому ковзанні близька до трапеції, а при вязкопластічеськом течії — до параболи. По верті­калі від поверхні до ложа швидкості руху льоду змінюються в завісимо­сті від співвідношення типів руху: при русі вязкопластічеського типа, обу­словленном деформаціями крижаної тол­щи, швидкість змінюється від максимуму на поверхні до нуля на ложі. При бриловому ковзанні поверхнева і придонна швидкості практично одіна­кови.
Швидкості руху льоду в льодовиках змінюються також в часі. Літом швидкості руху льоду вище, ніж зі­мой, вдень вище, ніж вночі. Це пов’язано головним чином з тим, що в теплу пору року і доби в льодовику і особливо в його ложа скупчується вода, що грає роль мастила. Ця різниця може дості­гать 25% і більш. Змінюються швидкості руху льодовиків і від року до року. Так, швидкість руху льоду на одному і тому ж поперечному профілі льодовика Фер-нагтфернер в Ецтальських Альпах в 1889 р. була 17 м, в 1899 р. — 250 м, в 1901 р. — 50 м в рік. Є багато і інших прикладів. У загальному вигляді можна сказати, що при збільшенні маси льодовика і осо­бенно його товщини швидкості руху льоду збільшуються. Збільшується сько­рость рухи льодовика або його частини при переході від вязкопластічеського те­ченія до брилового ковзання (по­двіжки льодовиків). Швидкості руху льодовиків можуть різко зростати при злитті роз’єднаних раніше льодовикових потоків і різко падати, коли від глав­ного ствола льодовика відчленяються його припливи. Перше відбувається, коли умови заледеніння покращуються, вто­роє — коли заледеніння деградує.