"У протоці, званій

31.07.2009

“У протоці, званій Тонким Морем, — писав Георги, — знаходиться 9 островів бакланів, названих так від надзвичайної безлічі бакланів, що водяться на них. Скелі цих островів до того суспіль покриті їдким послідом бакланів і чайок, що з першого погляду здаються обштукатуреними і вибіленими.”
Обігнувши озеро з півночі і просуваючись уздовж побережжя, мандрівники досягли Чивиркуйського заліва, де їх уява була приголомшена неймовірним безліччю околоводних птиць. Особливо багато пернатих гніздилося на островах. Вони побачили, що навіть зростаючі там кедри були “...покрити гніздами чаплею і бакланів; навіть всі окремі кручі до такої міри покриті послідом (гуано) цих птиць, що здаються забарвленими білою фарбою. Птиці збираються тут такими незчисленними зграями, як навряд чи де у іншому місці на материку Старого Світла, саме тому, що велику кількість риби і особливо омулів в цих затоках також перевершує всяку імовірність”. Ці відомості я скрізь привожу по “Землезнавству Азії” Карла Ріттера.
Хоча до часу експедиції прошло більше 130 років з моменту проникнення на Байкал росіян (1643 рік), мандрівник відмітив, що всі російські поселенці, що живуть на берегах озера, склали б не дуже велике селище. Тут, за його твердженням, легко було зустріти бурого байкальського ведмедя і збіглого нерчинського каторжника, чим російського поселянина. Про багато районів Байкалу, маючи на увазі відсутність слідів діяльності людини, він писав, що вони схожі на “абсолютно мляву пустелю”.
Ці свідоцтва можуть створити враження, що експедиція застала природу Байкалу у всій її первозданній повноті. Але це не зовсім так. Уважно учитуючись в опис подорожі, можна знайти немало нарікань на зубожіння природи, скорочення чисельності і навіть зникнення деяких видів тварин.