Туренциклопедія Fractal

лени малопотужним плащем морських і льодовикових опадів.
Висота більшості островів не пре­вишаєт 500 м над ур. м., і лише в цент­ральной частині архіпелагу вона більша. Вища точка корінного рельєфу нахо­дітся на о. Вінер-Нейштадт — 620 м, льодовиковій поверхні — на Землі Вільчека — 735 м.
Заледеніння Землі Франца-Иосифа відноситься до покривного типа і лише на небагатьох островах наближається до гірничо-покривного (сітчастому). Разліча­ются три основні морфологічні типи льодовиків: льодовики плато, льодовики долин і малі навіяні льодовики. Переважають перші два, тісно связан­ниє між собою. Серед льодовиків плато можуть бути виділені льодовикові щити і льодовикові куполи. До перших отно­сятся найбільш великі з льодовиків плато, розташовані на самих боль­ших островах архіпелагу. Площа ка­ждого з них вимірюється сотнями ква­дратних кілометрів, а потужності дості­гают 300—450 м. Льодовикові куполи мають менші площі і потужності, але за чисельністю переважають. У цент­ральних частинах льодовикових щитів і ку­полов поверхня порівняно плос­кая, але до периферії вона набуває всього більший ухил і часто розчленовується по­логимі депресіями і крутими циркамі, перехідними у витоки вивідних до­лінних льодовиків. Місцями краї ледні­кових плато і кінці вивідних ледні­ков обриваються в морі, і від них отла­миваются айсберги. Загальна площа льодовикових плато і куполів близько 8530 км2, або 62,1% площ заледеніння регіону.
Льодовики долин займають лінійно ви­тянутиє депресії в корінному рельєфі островів, які в більшості слу­чаєв є продовженням морських заток і відгалужень проток. Майже всі льодовики цього типа є вивод­нимі з льодовикових щитів і куполів, і майже всі вони досягають моря, оканчи­ваются прямовисними обривами і періоді­чеськи продукують айсберги. Небагато з вивідних льодовиків закінчуються на прибережних рівнинах, розтікаючись у вигляді широких шлейфів. Потужність кінців льодовиків, що спускаються в морі, колеб-